Основні знання, уміння і навички учнів на кінець першого року навчання
Математика
Вміти виділяти різні властивості в одному предметі та безпосередньо порівнювати предмети за різними ознаками: за довжиною (шириною, висотою), площею, об'ємом, масою, кількістю, формою, кольором, матеріалом, кутами та ін.
Уміти моделювати відношення рівності і нерівності величин за допомогою відрізків (графічне моделювання) і за допомогою буквеної формули (знакове моделювання).
Уміти здійснювати додавання і віднімання величин при переході від нерівності до рівності і навпаки.
Уміти розв'язувати нескладні текстові задачі з буквеними даними, пов'язані зі зменшенням чи збільшенням величин, складати текстові задачі за схемою і формулою; придумувати замість букв «підхожі» числа і замінювати числові дані буквеними.
Володіти поняттями частини й цілого, уміти описувати відношення між частинами і цілим за допомогою формул.
Знати склад однозначних чисел з опорою на дошкільну підготовку на основі понять частини й цілого.
Рахувати, читати, порівнювати числа в межах 20, виконувати додавання і віднімання в межах 10.
Уміти розбивати фігури на частини і складати ціле з частин плоских і об'ємних фігур.
Уміти розв'язувати рівняння типу а + х = в, а – х = в , х - а = в з опорою на схему .
Мова, читання
Учні повинні:
- слухати і розуміти усне висловлювання (сюжетний текст) - час звучання до 1 хвилини;
- відтворювати в особах діалог з прочитаного тексту (з 2-3 реплік);
- переказувати сюжетний текст букварного типу: читати букварні тексти цілими словами (окремі з них за складами), речення, а також невеликі тексти, під час читання дотримуватись пауз;
- знаходити у тексті речення для відповіді за змістом прочитаного;
- за аналогією з прослуханим складати свої невеликі оповідання;
- складати усні розповіді на задану тему, за малюнками, за питаннями вчителя;
- знати про усне й писемне мовлення;
- правильно вживати різні форми звертання до співрозмовника;
- знати слова ввічливості і користуватися ними у власному мовленні;
- розрізнювати звуки і букви української мови;
- вичленовувати звуки в словах з 2-5 звуків;
- розрізнювати голосні і приголосні звуки, приголосні тверді і м'які, дзвінкі і глухі;
- ділити слово на склади, визначати наголошений склад; записувати слово знаками фонетичної транскрипції;
- знати букви українського алфавіту, правильно їх називати;
- зв'язно і ритмічно писати малі та великі букви українського алфавіту, правильно поєднувати їх;
- знати різні способи позначення м'якості приголосних на письмі;
- позначати на письмі звук [й'] буквою й, буквами ї, є, я, ю та за допомогою апострофа (залежно від позиції звука [й']);
- знати вивчені орфограми: уживати велику букву в іменах, прізвищах людей, кличках тварин, переносити слова з рядка на рядок;
- визначати кількість слів у реченні, яке складається з 1-4 слів, розрізнювати слова-назви й службові слова;
- доповнювати незавершене речення 1-2 словами, самостійно скласти речення за малюнком;
- змінювати слова за числом і для зв'язку з іншими словами в реченні;
- вичленовувати в слові основу і закінчення;
- визначати кількість речень у тексті (з 2-4 речень) на слух і під час письма, у кінці речення ставити відповідний розділовий знак;
- розрізнювати речення розповідні, питальні і спонукальні і оформляти їх на письмі за допомогою відповідних розділових знаків;
- вимовляти речення з відповідною окличною інформацією і позначати їх на письмі за допомогою знака оклику;
- списувати за спеціальними правилами рукописні й друковані тексти з 15-20 слів;
- писати під диктовку текст з 15-20 слів, написання яких відповідає вимові;
- розуміти значення слів, що стосуються предметів побуту, народних звичаїв;
- знати окремі українські прислів'я й приказки, розуміти їхній зміст.
Відсутність мотивації у навчанні
Мотивація до навчання запрограмована в нас від природи: отримане знання або заволодіння новим вмінням винагороджується виплеском гормонів щастя. Навчання можна навіть перетворити в одержимість, тому дуже важлива правильне дозування стимуляції. Якщо дитина не знає точно, чи зможе вона зробити завдання, і, тим не менш, справляється з роботою, ступінь відчуття успіху найвища. І, звичайно ж, мотивація до навчання у школяра стає дуже сильною. А от якщо очікуваної винагороди або похвали не відбувається або пред’являються підвищені вимоги, система підвищення мотивації за допомогою винагороди зникає. Те ж саме відбувається, якщо успіх стає чимось само собою зрозумілим. І в цьому випадку сформувати у школяра бажання вчитися буде практично неможливо.
Напевно, ви помічали це явище у своєї дитини: перший раз, зумівши правильно розкласти картинки, кубики або конструктор він був дуже гордий собою, а на четвертий – п’ятий раз, залишався, абсолютно спокійний. Це і є мотивація до навчання з наукової точки зору. І зароджується вона зовсім не в школі, а набагато раніше – ще в дитячому віці в домашніх умовах. Саме батьки розвивають в дитині бажання осягати нове і формують у нього бажання вчитися. Багато хто з нас при вихованні дітей вибирають різні способи посилення мотивації до пізнання. У кожного з цих способів в залежності від стилю виховання різні результати, в кожному з них є позитивні і негативні сторони але, найголовніше, це стимулює нас батьків до самовдосконалення протягом усього життя.
Підсумком формування мотивації до навчання є шкільна успішність. Але для багатьох школярів та їх батьків час, відведений для виконання домашніх завдань, стає щоденним випробуванням терпіння. Батькам доводиться багато разів закликати дитину сісти за уроки. Замість того щоб робити уроки, учень дивиться у вікно, малює маленьких чоловічків в зошиті або гризе олівець, або його неможливо відірвати від телевізора чи комп’ютера. Батьки втрачають терпіння, і – слово за слово – розгорається скандал. Дитина не отримує задоволення від навчання, перебуваючи під постійним тиском дорослих і, як наслідок, повністю втрачає інтерес і бажання вчитися. Батькам все складніше знаходити аргументи для посилення мотивації до навчання, адже в розумінні дитини з’являється впевненість: школа – це каторга. Подібне відбувається з багатьма дітьми, і справа тут не в нестачі здібностей.
Шкільні успіхи і невдачі – це не показник виключно розумового розвитку та здібностей школяра. Шкільна успішність, скоріше, це сума умінь, навичок, знань і бажання вчитися. Дитині, яка не зацікавлена у навчанні, дуже складно отримати знання та зуміти їх застосувати на практиці. Відсутність мотивації до навчання часто веде до стійкої неуспішності та інтелектуальної пасивності. Неуспішність, в свою чергу, веде до відхилень у поведінці.
Щорічно у більшості учнів прагнення до досягнень у навчанні та мотивація до навчання знижується. Причому якщо раніше в таку категорію дітей потрапляли, в основному, підлітки – у зв’язку з перехідним періодом – то тепер неухильно знижується мотивація до навчання навіть у малюків в початковій школі.
З чого все починається?
Помилка батьків №1.
Батьки вважають, що дитина готова до навчання в школі, тому, що вона багато знає для свого віку. Але інтелектуальна готовність – це не синонім готовності психологічної, яка визначається рівнем розвитку довільної поведінки, тобто умінням дитини підкорятися певним правилам і робити не те, що йому хочеться в даний момент, а то, що робити необхідно. Тут важливо розвивати у дитини вміння долати себе: привчати дитину робити не тільки те, що йому подобається, а й те, що не подобається, але необхідно. І це завдання ще дошкільного віку.
Помилка батьків №2.
Дитину рано віддають в школу. Не можна скидати з рахунків біологічне дозрівання (кістковий і зубний біологічний вік).Біологічно незрілу дитину краще в школу не віддавати, тому у неї ще не сформована рука. Перевірити чи сформована рука можна наступним чином: попросити дитину ставити крапки в клітини. У нормі дитина проставляє 70 точок за 1 хвилину. Якщо результат нижче, то цілком можливо, що рука ще не закостеніла. Що стосується зубів, до моменту вступу дитини до школи у нього повинні змінитися 4 передніх зуба: 2 внизу і 2 вгорі. Таким чином, біологічна неготовність дитини до школи веде, як правило, до важкої шкільної адаптації (дитина швидко втомлюється і не справляється), а це ймовірність того, що дитина починає тихо ненавидіти школу.
Помилка батьків №3.
Діти не відвідують дитячий садок. Відсутність контакту з однолітками веде до відсутності довільної поведінки, коли дитина змушена, щоб грати з іншими, дотримуватися правил, навіть, якщо йому не дуже хочеться, рахуватися з чужою думкою і бажанням, жити в колективі.
Помилка батьків №4.
Неблагополуччя в сім’ї: дитина, що звикла до високого емоційного негативного напруженням під час переживань з приводу своєї сім’ї, як правило, вже просто не реагує на проблеми з приводу навчання і відміток – у неї просто не вистачає на це енергії.
Помилка батьків №5.
Відсутність чіткої організації життя дитини, недотримання режиму дня, бездоглядність в побуті – діти, які організовані крім школи, тобто відвідують якісь цікаві для них заняття, як правило, незважаючи на навантаження, більш мотивовані до навчання.
Помилка батьків №6.
Порушення єдності вимог до дитини з боку батьків (завжди є лазівка для дитини щоб щось зробити не так, як треба, «зіштовхнути батьків лобами», поскаржитися бабусі і дідусеві на батьків)
Помилка батьків №7.
Неправильні методи виховання: придушення особистості, погрози, фізичні покарання або, навпаки, надмірна опіка.
Помилка батьків №8.
Завищені вимоги без урахування об’єктивних можливостей дитини; розсуд злого умислу, ліні, в той час, як можуть бути об’єктивні причини для цих проявів (соматичне стан, психологічні особливості, особливості розумового розвитку та ін.)
Помилка батьків №9.
«Вбивання» мотивації до навчання шляхом висміювання, некоректних висловлювань, порівняння з іншими дітьми, «загін» дитини в ситуацію неуспіху, невдачі та інше. Проектування своїх очікувань на доньку чи сина – це, напевно, найпоширеніша помилка батьків, не завжди навіть усвідомлювана.
Помилка батьків №10.
Батьки вірять у те, що діти повинні розділяти інтереси, які були у них в дитинстві, і часом не допускають навіть думки про те, що їх дитині це може бути зовсім не цікаво. Тиск батьків може бути тим сильніше, чим менше їм самим вдалося реалізуватися в цікавлять їх областях.
Формування спонукання до дії. Як це зробити на практиці?
Це означає не просто закласти в голову дитини готову мета і мотиви, а створити такі умови, таку обстановку, в яких йому самому захочеться вчитися.
1) З’ясувати, що є причиною низької мотивації: невміння вчитися або помилки виховного характеру.Дорослі часто говорять дітям про те, що «ти не будеш вчитися – станеш двірником».Така далека перспектива ніяк не впливає на мотивацію до навчання. Дитину цікавить найближча перспектива. Але йому важко, він не справляється. Труднощі у навчанні формують небажання вчитися у тих, кого батьки не привчили їх долати. Як правило, такі діти не люблять вчитися. Причиною відсутності мотивації може бути і минулий невдалий досвід (два рази не вийшло, третій раз не буду і намагатися). Батькам необхідно вчити дитину «не здаватися», а продовжувати прагнути до результату, вірити в себе і свої сили і тоді результат не змусить себе чекати.
2) Застосовувати відповідно до причини корекційні заходи: вчити дитину вчитися, якщо не сформовані навички навчальної діяльності та довільної поведінки, або і виправляти свої виховні помилки, а для початку їх необхідно просто побачити і зізнатися собі, що «я роблю щось не так ».
3) В процесі навчання, поки у дитини не сформована довільність поведінки, для дитини важливо, щоб батьки контролювали процес навчання і враховували індивідуальні особливості дитини: коли йому краще сісти за уроки, які уроки робити в першу чергу, коли робити паузи та інше. Взагалі-то вище сказане найбільше підходить для періоду початкової школи, а ще конкретніше для першого класу. Але, якщо і в середній школі дитина не сформувала у себе навички навчальної діяльності, то важливо повернутися до першого класу і пройти знову весь шлях формування навчальних навичок, просто це виявиться швидше, ніж у першому класі. Іноді дитина не вміє працювати з текстом – вчіть виділяти головну думку, переказувати. Іноді дитина не може сісти за уроки вчасно – привчайте до самоконтролю.
4) Важливо створювати для дитини зону розвитку, а не робити за дитину те, що він може (хоча і з труднощами) зробити сам. Наприклад, не треба показувати, як вирішувати задачу, вирішуючи її замість дитини, а краще створити таку ситуацію, коли хоча б частину завдання дитина робить сама. «Ти старався, молодець. Але ти допустив дві помилки. Знайди їх ». Процес більш тривалий, але більш правильний. При цьому, найчастіше така дитина (замість якого завдання виконують батьки) щосили маніпулює батьками, а батьки і не підозрюють про це. («Мама, тільки ти можеш так дохідливо мені пояснити і показати, як вирішувати таке завдання, ніхто інший не може, навіть вчителька» – маніпуляція чистої води).
5) Дуже важливий момент – оцінювання зробленої роботи батьками і вчителем. Батьки можуть оцінити роботу «Молодець, добре!» (Порівнюючи сьогоднішні результати дитини з вчорашніми), а вчитель, порівнявши результати дитини з класом, оцінить це як «погано». Для уникнення таких випадків, важливо мати постійний контакт зі школою і цікавитися вимогами, що пред’являються до учнів. В іншому випадку у свідомості дитини створюється образ ворога – вчителя (батьки хороші – хвалять, вчитель поганий – лає). А це породжує огиду до школи, небажання вчитися.
6) Згідно з результатами досліджень, мотивація успіху (і як наслідок, висока навчальна мотивація) формується у дітей в тих сім’ях, де їм надавали допомогу при підвищенні вимог, ставилися до них з теплотою, любов’ю і розумінням. А в тих сім’ях, де був присутній жорсткий нагляд або байдужість, у дитини формувався не мотив досягнення успіху, а мотив уникнення невдачі, що прямо веде до низької навчальної мотивації.
7) Дуже важливим моментом у навчальній мотивації є адекватна самооцінка дитини. Діти з заниженою самооцінкою недооцінюють свої можливості і знижують навчальну мотивацію, діти із завищеною самооцінкою адекватно не бачать межі своїх здібностей, не звикли бачити і визнавати своїх помилок. Тому, дуже важливо – адекватність самооцінки дитини щодо навчального процесу, в тому числі. Важливо пам’ятати, що в житті є багато значимого, крім академічної успішності – можна прожити з середніми знаннями і бути особистістю. Куди гірше, коли немає позитивного самосприйняття – самооцінка занижена, немає почуття впевненості в собі, поваги до себе як до особистості – спробуйте з таким багажем вижити і добитися життєвого успіху.
8) Важливо заохочувати дитину за гарне навчання. Матеріальне заохочення (гроші за гарні оцінки) часто призводить до досягнення цілі будь якими способами. Хоча для американців платити за навчання – явище цілком нормальне, звичне і часто використовується. Але це палиця з двома кінцями: де гарантія, що через якийсь час дитина буде брати в руки книги тільки за гроші. Тому питання матеріального заохочення дітей за гарне навчання – це те питання, яке кожен батько повинен вирішити для себе самостійно. А ось заохочувати дітей за гарне навчання спільними походами (в цирк, на каток, в боулінг ) цілком прийнятно, крім того попутно батьками вирішується ще одне важливе завдання: цікаве спілкування зі своєю дитиною, задоволення потреби дитини бути частиною сімейної системи .
9) У справі підвищення інтересу дитини до навчального процесу дуже важливий контакт з дитиною і довірча атмосфера. Важливо пояснити дитині, що процес формування вміння вчитися процес тривалий, але необхідний. Для підлітка важливо «Не пиляти», не карати, чи не обіцяти нагород. Потрібен контроль – допомога, а не контроль-тиск. Для підлітка важливо піднімати тему професійного визначення.
10) Не очікуйте негайних успіхів – зніміть з цього приводу «рожеві окуляри». Можуть бути падіння, «топтання» на місці. Але якщо ви будете послідовно і систематично працювати над питанням підвищення навчальної мотивації своєї дитини, то неодмінно буде зліт.
Ця стаття є яскравим прикладом того на скільки важлива є мотивація у житті дитини і як вона потім впливає на все подальше життя. І яку важливу роль відіграють саме батьки у вихованні саме цієї якості. Тож все в наших руках. Сподіваюсь, що вам було цікаво.
Поради батькам щодо психологічної
підготовки дитини до школи
1. Основні психологічні причини виникнення труднощів адаптаційного періоду:
— недостатній досвід спілкування з дорослими й однолітками;
— недорозвиненість мовлення;
— надмірно емоційний характер спілкування з дитиною в сім'ї;
— несформованість звички виконувати вимоги дорослих і дотримуватися певних правил поведінки;
— побоювання, недовіра до школи внаслідок неправильної орієнтації з боку батьків.
2. Добре, якщо ви зацікавите дитину школою, викличете бажання навчатися, розповідатимете про школу позитивно, не залякуючи невдачами.
3. Привчайте дитину до самостійності, тоді їй легше буде адаптуватися до шкільних умов. Нехай дитина сама складає свої речі, прибирає іграшки, впорядковує своє робоче місце.
4. Важливо навчити дитину ввічливого спілкування з незнайомими людьми.
5. Значну увагу приділяйте розвиткові мовлення дитини, зокрема, діалогічного. Читайте дитині, просіть переказати прослухане, придумати своє продовження розповіді, вивчайте напам'ять вірші, скоромовки, загадки, вчіть висловлювати та відстоювати свою думку, переконання. Грайте у мовні ігри.
6. Будьте вимогливими, але й справедливими до дитини.
7. Не виявляйте у присутності дитини своїх переживань щодо майбутнього навчання у школі. Навпаки, демонструйте радість з приводу вступу до школи, впевненість у тому, що там чекають доброзичливі вчителі, цікаві знання, приємні товариші.
Завжди пам'ятайте: самопочуття дитини та успішність її адаптації до школи значною мірою залежать від Вас, шановні батьки.
Що повинен мати першокласник
1. Папка для зошитів, чотири зошити у косу лінію, чотири – у клітинку, обкладинки для зошитів, підручників.
2. Пенал для канцтоварів, дві кулькові ручки із синім зарядом, два простих олівці, гумка, лінієчка (коротка), стругачка (закрита).
3. Альбом для малювання, кольорові олівці, фарби, стаканчик, пензлики.
4. Папка для ручної праці, кольоровий папір, картон, клей, пластилін, ножиці.
5. Портфель.
6. Одяг для уроку фізкультури: футболка з шортами, чешки.
7. Шкільна форма:
— для хлопчиків – костюм і біла сорочка(гольф), або брюки і біла сорочка;
— для дівчаток – костюм і біла блузка(гольф), або сарафан чи спідниця і біла блузка.
Загальні поради батькам першокласників
1. Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом.
2. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.
3. Не підганяйте її, розрахувати час - це ваш обов'язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, - провини дитини у цьому немає.
4. Не посилайте дитину в школу без сніданку: в школі вона багато працює, витрачає сили. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, психологом.
5. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: "Дивись, поводь себе гарно!", "Щоб не було поганих оцінок!" тощо. У дитини попереду важка праця.
6. Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись (згадайте, як вам тяжко після важкого робочого дня).
7. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.
8. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.
9. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини.
10. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.
11. При спілкуванні з дитиною не вживайте виразу: "Якщо ти будеш добре вчитись, то ..." Часом умови ставляться важкі - й тоді ви опиняєтеся у незручному становищі.
12. Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.
13. У сім'ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
14. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об'єктивні показники стомлення, перевантаження.
Поради батькам щодо підтримки дитини
в період адаптації до школи
Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини.
- Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дітей до школи.
- Повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.
- Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.
- Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.
- Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.
- В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
- Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.
- Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.
- Пам'ятайте:
- Покарання – це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.
- Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.
- Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
- Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
- Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
- Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.
- Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.
- Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.
Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формуван